ЗНО

Назва твору
Автор
Жанр
"Ой Морозе, Морозенку"
народ
історична пісня
"Чи не той то хміль"
народ
історична пісня
"Бондарівна"
народ
балада
"Маруся Богуславка"
народ
дума
"Віють вітри"
Маруся Чурай
пісня
"Засвіт встали козаченьки"
Маруся Чурай
пісня
"Слово про похід Ігорів"
анонімний
героїчна поема
"Повість минулих літ"
Нестор Літописець
літопис
"De libertate"
Г. Сковорода
ліричний вірш
"Всякому місту - звичай і права"
Г. Сковорода
ліричний вірш
"Бджола та Шершень"
Г. Сковорода
байка
"Енеїда"
І. Котляревський
бурлескно-травестійна поема
"Наталка Полтавка"
І. Котляревський
соціально-побутова драма
"Маруся"
Г. Квітка-Основ'яненко
перша україномовна соціально-реалістична сентиментальна повість
"До Основ'яненка"
Т. Шевченко
послання (громадянська лірика)
"Катерина"
Т. Шевченко
соціально-побутова поема
"Гайдамаки"
Т. Шевченко
революційно-романтична, історико-героїчна поема, перший український історичний роман у віршах
"Кавказ"
Т. Шевченко
сатирична поема (інвектива)
"Сон"
Т. Шевченко
сатирична поема (перша політична сатира)
"І мертвим, і живим..."
Т. Шевченко
послання (громадянська + патріотична лірика)
"Заповіт"
Т. Шевченко
ліричний вірш (громадянска лірика)
"Мені однаково"
Т. Шевченко
ліричний вірш (громадянска лірика)
"Чорна рада"
П. Куліш
перший український історичний роман-хроніка
"Максим Гримач"
Марко Вовчок
родинно-побутове оповідання
"Кайдашева сім'я"
І. Нечуй-Левицький
соціально-побутова повість-хроніка
"Хіба ревуть воли, як ясла повні?" ("Пропаща сила")
П. Мирний, І. Білик
соціально-психологічний роман (роман з народного життя)
"Мартин Боруля"
І. Карпенко-Карий
трагікомедія
"Мойсей"
І. Франко
філософська поема
"Гімн"
І. Франко
ліричний вірш (громадянська лірика)
"Чого являєшся мені у сні"
І. Франко
ліричний вірш (інтимна лірика)
"Тіні забутих предків"
М. Коцюбинський
повість
"Intermezzo"
М. Коцюбинський
новела
"Земля"
О. Кобилянська
повість
"Лісова пісня"
Леся Українка
драма-феєрія
"Сontra spem spero"
Леся Українка
ліричний вірш (філософська + особиста лірика)
"Камінний хрест"
В. Стефаник
психологічна новела
"Блакитна панна"
М. Вороний
ліричний вірш (пейзажна лірика)
"Чари ночі"
О. Олесь
романс (інтимна лірика)
"О слово рідне, орле скутий"
О. Олесь
ліричний вірш (патріотична лірика)
"Ви знаєте, як липа шелестить"
П. Тичина
ліричний вірш (інтимна + пейзажна лірика)
"Арфами, арфами"
П. Тичина
ліричний вірш (пейзажна лірика)
"О панно Інно"
П. Тичина
ліричний вірш (інтимна лірика)
"Молюсь і вірю"
М. Рильський
ліричний вірш (філософська лірика)
"Любіть Україну"
В. Сосюра
ліричний вірш (патріотична лірика)
"Різдво"
Б.-І. Антонич
ліричний вірш (філософська лірика)
"Момент"
В. Винниченко
новела
"Я (романтика)"
М. Хвильовий
новела
"Подвійне коло"
Ю. Яновський
новела
"Шаланда в морі"
Ю. Яновський
новела
"Місто"
В. Підмогильний
урбаністичний роман
"Моя автобіографія"
Остап Вишня
гумореска
"Сом"
Остап Вишня
усмішка
"Мина Мазайло"
М. Куліш
сатирична комедія
"Україна в огні"
О. Довженко
кіноповість
"Зачарована Десна"
О. Довженко
кіноповість
"Пісня про рушник"
А. Малишко
пісня (особиста лірика)
"Лебеді материнства"
В. Симоненко
ліричний вірш (колискова)
"Як добре те, що смерті не боюсь я"
В. Стус
ліричний вірш (патріотична + філософська лірика)
"О земле втрачена, явись"
В. Стус
ліричний вірш (патріотична лірика)
"Балада про соняшник"
І. Драч
модерна балада
"Стилет чи стилос"
Є. Маланюк
ліричний вірш
"Маруся Чурай"
Л. Костенко
роман у віршах
"Українське альфреско"
Л. Костенко
ліричний вірш (філософська лірика)
"Страшні слова, коли вони мовчать"
Л. Костенко
ліричний вірш (філософська + громадянська лірика)
"За мить щастя"
О. Гончар
новела
"Три зозулі з поклоном"
Г. Тютюнник
новела
"Тигролови"
І. Багряний
пригодницький роман


Місце розгортання подій у творах

«Бондарівна» – у Богуславі
«Наталка Полтавка» – під Полтавою
«Сон» - Україна, Сибір і Петербург
«Чорна рада» - на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині
«Максим Гримач» – біля Черкас
«Кайдашева сім’я» -у Семигорах
«Інтермецо» -біля Кононівки
«Подвійне коло» - під Компаніївкою
«Шаланда в морі» –  біля Одеси
«Місто» – у Києві
«Тигролови» – Сибір
«Мина Мазайло» - у Харкові
«Сом» - на річці Оскіл
«Україна в огні» - у Тополівці
«За мить щастя» – у Рангуні
«Маруся Чурай» - у Полтаві, Києві
Іван Вишенський
«Наближається до кращих взірців барокового стилю» Д. Чижевський
Григорій Квітка-Основ’яненко
Т.Шевченко вважав Г. Квітку- Основ’яненка засновником нової української прози.
Тарас Шевченко
«Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культурі» І. Франко
Пантелеймон Куліш
«Куліш – перворядна зірка в нашому письменстві, великий знавець української мові, а притім добрий знавець язиків і літератур європейських народів» І. Франко
Марко Вовчок
«Основоположниця дитячої української прози»
Панас Мирний
«Корифей української прози»
Ольга Кобилянська
«Гірська львиця»
«Велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх в нашому народі» В. Земляк
«Пишна троянда в саду української літератури» М. Старицький
Михайло Коцюбинський
«Сонцепоклонник»
«Його проза – це синтез народності і гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» П. Кононенко
Павло Тичина
«Шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший» О. Гончар
Володимир Сосюра
«Глибинно-бентежний березень та замріяно прозорий вересень» М. Стельмах
Микола Хвильовий
«Основоположник української прози ХХст.»
Іван Нечуй-Левицький
«Всеобіймаюче Око України»
Остап Вишня
«Король українського тиражу»
«Остап Вишня – справжній мисливець і при тому поет полювання» М. Рильський
Андрій Малишко
«Солов’яне серце України»
Іван Драч
«Сонячний поет»
Василь Стус
«Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» Ю. Тевельов
«Цільність і всеохопність… патріотизму» М. Коцюбинська
Є. Маланюк
«Імператор залізних строф»

Літературні організації 20-х років
Справжня література (мета – протистояти ідеологічному тиску, зберегти творчу незалежність)
Ланка:
§                          В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка та інші.
§                          1924-1926
§                          Київ
§                          реорганізувалася в МАРС
МАРС («Майстерня революційного слова»):
§                          1926-1934
§                          Київ
ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури):
§                          створена за ініціативою М. Хвильового
§                           М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Куліш, А. Любченко,  М. Бажан, П. Тичина, П. Панч, О. Досвітній, І. Дніпровський та ін.
§                          видавався однойменний журнал
§                          Харків
§                          1926-1928
§                          перетворилась на «Пролітфронт»
Пролітфронт («Пролетарський літературний фронт»):
§                          1930-1931
§                          Харків
Неокласики:
§                          Зеров, Рильський, Филипович, Бургардт, Драй-Хмара
§                          Київ
§                          “гроно п’ятірне”
Символісти: “Гроно”, “Музагет”
Футуристи: “Комкосмос”, “Нова генерація”
Покутська трійця:
§                          Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшин
§                          родом з Покуття (Івано-Франківська область)
Заангажовані владою
Плуг
Гарт
ВУСПП
Молодняк
 Еміграція
Празька школа:
§                           Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга,  Л. Мосендз, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін.
МУР (Мистецький український рух):
§                          У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен, О. Лятуринська, Ю. Косач, Ю. Шерех, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, та ін.
§                          створена у 1945 р.
§                          Німеччина
Слово:
§                          В. Барка, І. Багряний, Й. Гірняк, Г. Костюк,Ю. Лавріненко, Є. Маланюк, У. Самчук, Марія Струтинська та ін.
§                          1954—1997
§                          Нью-Йорк
Шістдесятники
Д. Павлично, Л.Костенко, В. Стус, В. Симоненко, Б. Олійник, І. Драч та ін.
Сучасні літературні організації
БУ-БА-БУ(Львів):
§                          Андрухович, Неборак, Іванець
“Червона фіра”(Харків):
§                          Жадан, Мельников, Пилипчук
Лу-Го-Сад(Львів):
§                          Лучук, Гончар, Садловський
“Нова дегенерація”:
§                          Андрусяк, Процюк
“Пропала грамота”:
§                          Позаяк, Недоступ, Либоня
Псевдоніми
Григорій Квітка-Основ’яненко – Квітка Григорій Федорович;
Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна;
Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович;
Панас Мирний – Рудченко Панас Якович;
Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович;
Леся Українка – Косач Лариса Петрівна;
Олександр Олесь - Кандиба Олександр Іванович;
Олег Ольжич – Кандиба Олег Олександрович;
Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович;
Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович;
Іван Багряний – Лозов’ягін (Лозов’яга) Іван Павлович;
Юрія Клен – Бурґгардт Освальд.
Роди літератури
За способом зображення життя художні твори поділяють на три лі­тературні роди — лірику, епос і драму. Твори кожного літературного роду бувають різних жанрів.
У ліричних творах автор передає почуття, переживання, думки, настрої людей, викликані певними життєвими обставинами. Ліричні твори переважно віршовані, вони не мають сюжету.
Види лірики: інтимна (особиста), пейзажна, громадянська, патріо­тична, філософська (також виокремлюють політичну й медитативну).
Жанри ліричних творів: ліричний вірш, пісня, елегія, ідилія, гімн, епіграма та ін.
В епічних творах письменник в описово-розповідній формі зобра­жує події, людей і їхні вчинки. Епічні твори здебільшого прозові за фор­мою й обов’язково мають сюжет.
Жанри епічних творів: оповідання, новела, повість, роман, казка та ін.
Твори, що поєднують ознаки лірики й епосу, називають ліро-епічними.
Жанри ліро-епічних творів: байка, поема, балада, дума, історична пісня та ін.
Драматичні твори призначені для постановки на сцені, у них жит­тя й характери показано через діалоги й монологи дійових осіб; ці тво­ри характеризуються єдністю місця, часу й дії. За формою вони бувають як прозові, так і віршовані. За основу сюжету драматичного твору взято конфлікт.
Жанри драматичних творів: власне драма, трагедія, комедія, трагі­комедія, водевіль.
Назва
Визначення
Приклад
Епітет
Художнє означення
сизий орел, червона калина, битий шлях
Алегорія
Інакомовлення; спосіб двопланового художнього зобра­ження, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями
Під алегоричним образом Бджоли в байці Г. Сковороди розуміємо людину, яка працює за покликанням і дістає від цього задоволення.
Порівняння
Художній вислів, у якому один предмет чи явище зі­ставляється з іншим, чимось на нього подібним
Москва, як ріка, загасає …
Паралелізм
Паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії
Розвивайся й ти, сухий дубе, — Завтра мороз буде; Убирайся, молодий козаче, — Завтра поход буде.
Оксиморон
Поєднання непоєднуваних понять
Веселий цвинтар.
Рідна чужина
Метонімія
Заміна частини цілим або навпаки.
золото у вухах - золоті сережки чи сережки з золота;

читати Франка — читати твори Франка;

Харків вітав переможців — люди, які мешкають у Харкові, вітали переможців.
Синекдоха
Кількісна метонімія, заміна однини множиною або навпаки
Тяжко зароблена наша копійка.
Полем не ішла, а бігла страшна селянська сила й топтала босими ногами буряки.
Перифраз
Усталений образний вислів
Кобзар.
Чорне золото – нафта.
Гіпербола
Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження
Твій усміх зорі всі почули
Літота
Художнє применшення
О принесіть як не надію, то крихту рідної землі
Метафора
Приховане порівняння, побудоване на подібності або контрасті явищ, у якому слова “як”, “начебто”, “немов” відсутні, але припускаються;

слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який вказує це слово;

перенесення
"Досі сниться метелиця маю, завірюха херсонських вишень...": метелиця і завірюха — метафори, оскільки означують не прихід зими (в прямому значенні), а в переносному для посилення враження від цвітіння вишень.
Персоніфікація
Уособлення;
перенесення ознак живого предмета на неживий
Сонце всміхається, дощ іде.
Риторичні питання, оклики
Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді
Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!
Анафора
Єдинопочаток
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен відчути,
Як тяжко рветься на цій землі
Древнє чоловіче коло,
Як тяжко зчеплені чоловічі руки,
Як тяжко почати і зупинити…
Епіфори
Єдність кінцівок
— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — 
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.—
У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, -
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
Градація
Своєрідне угруповання визначень або за нарос­танням, або за ослабленням експресивно-емоцій­ної сили
Зросте любов моя, всякчас нова, Люблю ніжніше, мовчки, до нестями
Антитеза
Протиставлення
Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові.
Інвектива
Різке обвинувачення

Панегірик
Різке звеличення
похвальна промова на урочистих усенародних зборах
Інверсія
Порушення узвичаєного порядку слів, перестанов­ка частин фрази.
Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив?
Алітерація
Повторення приголосних звуків
Хмари хмарять хвилі —
Сумно сам я, світлий сон... 
Тінь там тоне, тінь там десь…
Звуконаслідування
Використання слів, зокрема й вигуків, фоне­тично близьких до природних звуків
А я у гай ходила по квітку ось яку а там дерева люлі і все отак зозулі ку-ку
Асонанс
Повторення голосних звуків
І день іде, і ніч іде.

Не милуй мене шовково, Ясно-соколово


Богдан-Ігор Васильович Антонич 

 (1909-1937)  поет-символіст 
«Різдво»
Народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в с. Новиці (Західна Україна).
Навчався у польській гімназії в м. Сянок.
Перший свій твір опублікував 1931р. у журналі «Вогні».
Помер на 28 році життя 6 липня 1937р. від ускладнення після операції -  запалення легень
Незакінченими залишилися новела «Три мандоліни», фрагмент роману «На другому березі» та лібрето до опери «Довбуш».
Збірки:
-         1931р. – «Привітання життя»
-         1934р. – «Три перстені»
-         1936р. – «Книга Лева»
-         1938р. – «Зелена Євангелія»
-         1938р. – «Ротації»

«Різдво»

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий. 
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх. 
 Іван Багряний
«Тигролови»
Справжнє прізвище – Лозов’ягін (1906-1963)

Народився 2 жовтня 1906р. в м. Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра.
Навчався у вищій початковій школі, з 1920р. – у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну.
Помер на 57-му році життя 25 серпня 1963р.
Твори:
-         1925р. збірка оповідань «Чорні силуети»
-         1929р. збірка поезії «До меж заказаних»
-         1930р. історичний роман у віршах «Скелька»
-         1944, 1946р. роман «Тигролови»
-         1950р. роман «Сад Гетсиманський»
-         1953р. роман «Огнене коло»
-         1957р. роман «Буйний вітер»
-         1965р. роман «Людина біжить над прірвою»
-         п’єси «Генерал», «Морітурі», «Розгром»
-         1946р. збірка «Золотий бумеранг»
-         1956р. поема «Антон Біда – герой труда»
«Тигролови»
(1946)
Літературний рід: епос.
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.
Головна ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інже-нер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки — Денис Сір­ко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.
Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) — перебування Григорія в родині Сірків — поїздка головного героя з на­званим братом Грицьком Сірком до Хабаровська — переслідування Григорія — зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з ма­йором — утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події відбуваються в 30-х роках XX ст.).
Володимир Винниченко
(1880-1951)
автор першого українського фантастичного роману
Народився 26 липня 1880 року в місті Єлисаветград у селянській родині.
По закінченні школи віддано до Єлисаветградської гімназії.
Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951р. у французькому місті Мужен.
Твори:
§                          перший український фантастичний роман «Сонячна машина»
§                          оповідання «Краса і сила»
§                          імпресіоністична новела «Момент»
§                          «Контрасти»
§                          «Голота»
§                          «На пристані»
§                          «Хто ворог?»
§                          «Боротьба»
§                          «Мнімий господін»
§                          «Промінь сонця»
§                          «Талісман»
§                          «Студент»
§                          драма «Дисгармонія»
§                          драма «Базар»
§                          драма «Чорна Пантера і Білий Медвідь»
§                          роман «Рівновага»
§                          роман «Чесність з собою»
§                          роман «Записки Кирпатого Мефістофеля»
§                          та інші.
Момент (1910)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризи­кованій для життя ситуації.
Головна ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороми-нущості щастя.
Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.
Сюжет: революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку — і чи­тач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді лю­ди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи при­кордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.
Марко Вовчок

Справжнє ім’я - Марія Вілінська (1833-1907)
«Максим Гримач»
 Народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї.
Померла 28 липня 1907р.
Твори:
- дві книги „Народних оповідань“ (1857 — перший том, 1862 — другий том)
- соціальна повість „Інститутка“ (1859–1861)
- оповідання:
§                          „Чари“
§                          „Максим Гримач“
§                          „Данило Гурч“
- історичні казки-повісті:
§                          „Кармелюк“
§                          „Дев’ять братів і десята сестриця Галя“
§                          „Невільничка“
§                          „Гайдамаки“
§                          „Сава Чалий“
- повісті
§                          „Три долі“
§                          „Павло Чорнокрил“
§                          „Сестра“
§                          „Дяк“
- збірка російською мовою „Рассказы из русского народного быта“
- повісті:
§                          „Тюлевая баба“
§                          „Записки причетника“
- близько ста перекладів і двохсот книг

«Максим Гримач» (1857)
Літературний рід: епос.
Жанр: родинно-побутове оповідання.
Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні се­редини XIX ст.
Головна ідея: обстоювання не спотвореного майновими розрахунка­ми родинного щастя.
Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря — старша доч­ка, Тетяна — молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі.

Сюжет:

Заможний господар Максим Гримач (удівець) виховує сво­їх доньок: старшу Катрю й молодшу Тетяну — Катря зустрічається з крі­паком Семеном таємно від батька, адже той дасть згоду на одруження лише з вільний чоловіком — під час бурі Семен загинув — Катря з горя втопилася в річці — старий Гримач у розпачі п’ять років не виходить з двору, звеселило його тільки одруження молодшої доньки із сотником.
Микола Вороний
(1871-1938)
Ідеолог модернізації української літератури
Народився 24 листопада 1871р. у сім’ї ремісника.
У 1934р. було заарештовано як польського шпигуна.
7 червня 1938р. розстріляний за вироком УНКВС з групою селян.
10 листопада 1957р. рішенням президії Кіровоградського обласного суду було реабілітовано.
Поетичні збірки:
§                          Ліричні поезії (1911)
§                          В сяйві мрій (1913)
Твори:
§                          поема «Євшан-зілля»
§                          альманах «З-над хмар і долин»(1903)
§                          ряд мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок:
§                          «Театральне мистецтво й український театр»(1912)
§                          «Театр і драма»(1913)
§                          «Михайло Щепкін»(1913)
§                          «Режисер»(1925)
§                          «Драматична примадонна»(1924)
«Блакитна Панна»
Поезія «Блакитна панна» — взірець пейзажної лірики.
Поет М. Вороний оспівав весну як блакитну панну.
Тема:
Має крилами Весна запашна,
Лине все в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Ідея:
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона – Блакитна Панна!…
Художні тропи:
епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою;
метафори: сміючись на пелюстках, на квітках;
порівняння: а вона, як мрія сна чарівна;
анафора: має  крилами Весна запашна;
окличні речення: ось вона – Блакитна Панна!; Їй виспівує:«Осанна!»
Олесь Гончар
(1918-1995)
Народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська.
Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики.
Помер 16 липня 1995р.
Творчість:
-         повість «Стокозове поле»
-         роман «Людина і зброя»
-         книжка «Фронтові поезії»
-         роман «Прапороносці»
-         повість «Земля гуде»
-         новела «За мить щастя»
-         збірка «Новели»
-         повість «Микита Братусь»
-         роман у новелах «Тронка»
-         роман «Собор»
-         та інші.
Олександр Довженко
(1894-1956)
«Слов’янство поки що дало світові в кінематографі
одного великого митця, мислителя і поета –
Олександра Довженка.» Чарлі Чаплін 
Народився 10 вересня 1894р. в с. В’юнище на Чернігівщині у родині неписьменних селян.
Навчався у місцевій початковій та вищій школах.
У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив.
До останніх днів живе в Москві, працює на «Мосфільмі».
25 листопада 1956р. помер у Москві.
Твори:
§                          оповідання «Воля до життя»
§                          кіноповість «Зачарована Десна»
§                          кіноповість «Земля» (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм)
§                          оповідання «Мати»
§                          оповідання «Ніч перед боєм»
§                          кіноповість «Повість полум’яних літ»
§                          Нащадки запорожців (драматична поема)
§                          кіноповість «Україна в огні»
§                          кіноповість «Поема про море»
§                          кіноповість «Антарктида»
§                          кіноповість «Арсенал»
§                          кіноповість «Щорс»
§                          кіноповість «Мічурін»
§                          п’єса «Життя в цвіту»
§                          «Щоденник» (1941-56)
§                          Оповідання “Сон” та інші

«Україна в огні»

 (1943)
Жанр: кіноповість.
Тема: зображення жахливого початку війни з фашистськими загарб­никами й відступу радянських військ.
Головна ідея: утвердження ідеї невмирущості української нації, ви­сокої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття.
Головні герої твору: родина Запорожців: Лаврін і Тетяна та їхні діти, п’ятеро синів — Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся; Олесина подруга Христя Хутірна, Василь Кравчина; зрадник Заброда, німецький полковник Еріх фон Крауз і його син Людвіг.
Сюжет: святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетя­ни Запорожець — початок війни й захоплення фашистами Тополівки — вибори старости Тополівки — відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, — перебування Олесі в Німеччині — убивство Людвіга Лавріном — спалення фашистами Тополівки — відступ ні­мецьких військ — повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем — проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців й інших учасників бойових дій), лірична лінія Олесі й Ва­силя, лінія Христі Хутірної).
Початок: Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення тем. В моїй свідомості все тут написане – тільки прозора основа майбутньої книги боротбби мого народу за визволення з-під ярма гітлеризму.
Іван Драч
(нар. 1936р.)
Поет-шістдесятник
Сонячний поет, в «ураган узутий»
 Народився 17 жовтня 1936р. в сім’ї робітника раднаргоспу в с. Теліжанцях на Київщині.
Нині очолює громадську організацію Конгрес української інтелігенції.
У 2006р. удостоєний звання Героя України.
Творчість:
-         поема «Ніж у сонці» 1961р.
-         перша збірка «Соняшник» 1962р.
-         збірка «Протурберанці сонця» 1965р.
-         збірка «Балади буднів» 1967р.
-         кіноповість «Іду до тебе» 1970р.
-         збірка «До джерел» 1972р.
-         збірка «Корінь і крона» 1974р.
-         книжка «Сонячний фенікс» 1978р.
-         збірка «Теліжинці» 1985р.
-         сценарій «Криниця спраглих»
-         поема-мозаїка «Чорнобильська мадонна» 1986р.
-         збірка «Храм сонця» 1988р.
-         збірка «Лист калини» 1990р.
-         збірка «Вогонь з попелу» 1995р.
-         збірка «Сізіфів меч: вірші дев’яностих» 1999р.
-         збірка «Анатомія блискавки» 2002р.
-         збірка «Сонце моє» 2010р.
Іван Карпенко-Карий
Справжнє ім’я — Іван Карпович Тобілевич
(1845-1907)
псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я
 батька та улюбленого літературного персонажа
Гната Карого — героя п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»
 Народився 17 вересня 1845р. в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.
15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.
П’єси:
§                          Бурлака (1883)
§                          Безталанна (1884)
§                          Бондарівна (1884)
§                          Розумний і дурень (1885)
§                          Наймичка (1885)
§                          Мартин Боруля (1886)
§                          Гроші (1889)
§                          Сто тисяч (1889)
§                          Батькова казка (1892)
§                          Паливода XVIII століття (1893)
§                          Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895)
§                          Понад Дніпром (1897)
§                          Чумаки (1897)
§                          Сава Чалий (1899)
§                          Хазяїн (1900)
§                          Гандзя (1902)
§                          Суета (1903)
§                          Житейськеє море (1904)

«Мартин Боруля»
 (1886)
Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як міф про краще життя.
Головні ідеї: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю.
Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Па-лажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляниць-кий, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв Омелько й Трохим — наймити Борулі.

Григорій Квітка-Основ’яненко
При народженні: Квітка Григорій Федорович  (1778-1843)
Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Народився 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова.
Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.
Твори:
§                          Конотопська відьма (1833)
§                          Салдацкий патрет (1833)
§                          Маруся (1834)
§                          Сватання на Гончарівці (1835)
§                          Шельменко-денщик (1835)
§                          Козир-дівка (1838)
§                          Ганнуся (1839)
§                          Бой-жінка (1840)
§                          роман «Пан Халявский» (1840)
§                          Сердешна Оксана (1841)
§                          нарис «Головатый» (1839)
§                          нарис «Украинцы» (1841)
§                          нарис «История театра в Харькове» (1841)

«Маруся»
  (1832)
Літературний рід: епос.
Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).
Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і зви­чаї народу.
Головна ідея: оспівування високих морально-етичних якостей прос­тої людини.
Головні герої твору: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі).
Сюжет: розповідь про сім’ю Наума Дрота — на весіллі подруги Ма­руся й Василь знайомляться й закохуються з першого погляду — Ва­силь просить у Наума Дрота руки його дочки, проте дістає відмову — на другий день Наум Дрот пояснює Василеві причину відмови (Василя за­беруть у солдати) — хлопець іде на заробітки, щоб на зароблені гроші знайти собі заміну в солдати — Маруся, збираючи в лісі гриби, потрап­ляє під зливу, застуджується й раптово помирає (за день до повернення Василя) — тяжко переживаючи втрату, Василь іде до Києва в монастир, а згодом помирає — батьки Марусі знаходять утіху в труді й молитвах.
Ольга Кобилянська
(1863-1942)
Народилася у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї.
Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр. підпадала під вплив символізму.
Померла 21 березня 1942 року.
Твори:
§                          Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини (1880) — оповідання німецькою мовою
§                          Воля чи доля? (1883) — оповідання німецькою мовою
§                          Картинки з життя Буковини 1885 — оповідання
§                          Вона вийшла заміж (1886—1887) — оповідання
§                          Людина (1886) — повість
§                          Impromtu phantasie (1894)
§                          Valse melancolique (1894)
§                          Рожі (1896) — мініатюра
§                          Він і вона (1895) — оповідання
§                          Земля (1895–1901) — повість
§                          Аристократка (1896)
§                          Некультурна (1897) — новела
§                          Що я любив (1896) — мініатюра, оповідання
§                          Покора (1898)
§                          Під голим небом (1900) — нарис
§                          Смутно колишуться сосни (1901) — мініатюра
§                          Мої лілеї (1901) — мініатюра
§                          Самітно мені на Русі (1902) — мініатюра
§                          До світа (1903)
§                          Через кладку (1905) — оповідання
§                          В долах (1907) — мініатюра
§                          В неділю рано зілля копала… (1908)
§                          Весняний акорд (1910) — мініатюра
§                          Лист засудженого вояка до своєї жінки (1917)
§                          Назустріч долі (1917)
§                          Сниться (1917)
§                          Вовчиха (1923) — оповідання
§                          Зійшов з розуму (1923)
§                          Але Господь мовчить… (1927)
§                          Пресвятая Богородиця, помилуй нас! (1928)
§                          Не смійтесь (1933)
Ліна Костенко
(Нар. 1930р.)
поет-шістдесятник
«цитадель духу» української літератури
 Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині.
Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя.
Творчість:
-         збірка «Проміння землі» (1957р.)
-         збірка «Вітрила» (1958р.)
-         збірка «Мандрівка серця» (1961р.)
-         збірка «Зоряний інтеграл»
-         збірка «Княжа гора»
-         збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.)
-         роман «Маруся Чурай»
-         збірка «Неповторність» (1980р.)
-         збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.)
-         збірка «Вибране» (1989р.)
-         роман «Записка українського сумашедшого» (2011р.)
«Маруся Чурай»
  (1979)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).
Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєд­нанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з бага­тим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Чер­кес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Іван Котляревський  
 «Наталка Полтавка»
(1769-1838)
«Енеїда»
Основоположник нової української літературної мови
Народився 9 вересня 1769р. в Полтаві в сім’ї канцеляриста.
Навчався у дяка. Із 1780 по 1789 вчився у Полтавській духовній семінарії.
Помер 10 листопада 1838р. і похований у Полтаві.
Твори:
§                          поема «Енеїда» (1798) – перший твір нової української літератури, написаний народною мовою
§                          водевіль «Москаль-чарівник» (1819)
§                          п’єса «Наталка-Полтавка» (1819)
§                          «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»
§                          Записи про перші дії російських військ у турецьку війну 1806 року (російською мовою)
§                          кантата «Малороссийский губернский общий хор»
§                          «Ода Сафо» — переклад на російську мову

«Наталка Полтавка»
 (1819)
Літературний рід: драма.
Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора — малоро­сійська опера).
Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст.; вірність у коханні людей з народу.
Головна ідея: оспівування духовної величі людини з народу.
Дійові особи: стара вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; дале­кий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетер-ваковський, виборний Макогоненко.
Михайло Коцюбинський
Сонцепоклонник
(1864-1913)
 Народився 17 вересня 1864 у Вінниці.
Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз.
Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало.
Твори:
§                          Харитя (1891)
§                          На віру. Повість (1891)
§                          Маленький грішник (1893)
§                          Помстився (1893)
§                          Казка «Хо» (1894)
§                          На крилах пісні (1895)
§                          Для загального добра (1895)
§                          Відьма. (1898)
§                          По-людському (1900)
§                          Дорогою ціною (1901)
§                          На камені (1902)
§                          етюд «Цвіт яблуні»(1902)
§                          Під мінаретами (1904)
§                          Сміх (1906)
§                          Він іде! (1906)
§                          Persona grata (1907)
§                          В дорозі (1907)
§                          Intermezzo (1908)
§                          Дебют (1909)
§                          Fata morgana (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
§                          Сон (1911)
§                          Тіні забутих предків (1911)
§                          Подарунок на іменини (1912)
§                          Хвала життю (1912)
§                          Pack-storm
§                          Нюренберзьке яйце
§                          Ранок у лісі
§                          Сім’я Равлюків
§                          Творець модерної драми
§                          Драматург-новатор
§                          Розстріляне відродження
Народився 6 грудня 1892р. у с. Чаплинці у родині батрака-селянина. Рано втратив батьків.
В період з 27 жовтня по 3 листопада 1937р. розстріляли в урочищі Сандармох.
 Твори:
-         1913р. перша п’єса «На рыбной ловле»
-         1918р. роман «Трохим Леміш»
-         1924р. драма «97»
-         1925р. перша комедія «Отак загинув Гуска»
-         1927р. п’єса  «Народний Малахій»
-         1928р. комедія «Мина Мазайло»
-         1929р. драма «Патетична соната»
-         1932р. драма «Маклена Граса»
«Мина Мазайло»
(1929)
Літературний рід: драма.
Жанр: сатирична комедія.
Тема: зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст. Головна ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.
Головні дійові особи: родина Мазайла — Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.
Сюжет: харківський службовець «Донвугілля» Мина Мазайло (ко­лишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життє­вих і службових поразок, тому й вирішив змінити його на «більш благород­не» — російське Мазєнін. Мина наймає вчительку «правильних проізношеній», яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Син головного ге­роя, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідо­мий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини — дру­жина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя. Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Ма-зайла-Мазєніна з посади за «систематичний опір українізації».
 Автор першої фонетичної абетки для української мови
 Народився 7 серпня 1819 року в містечку Воронежі Чернігівської губернії.
Навчався в  Новгород-Сіверській гімназії. а першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.
З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті.
Дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі.
Згодом працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», запрошують його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.
Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в Західну Європу, куди він вирушає із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 року.
У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга.
Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу.
Після довгих клопотань здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей».
У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права.
Працюючи у Варшаві в 1864 — 1868 роках, з 1871 року у Відні, а з 1873 — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси».
В останні роки життя оселяється на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії.
Куліш багато перекладає, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готує до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін».
У змаганні знесиленого тіла з творчим духом і пішов Пантелеймон Куліш з життя 1897 року на своєму хуторі Мотронівка.
Твори:
- перший україномовний історичний роман «Чорна рада»
- гумористичні оповідання:
§                     «Циган»
§                     «Пан Мурло»
§                     «Малоросійські анекдоти»
- оповідання на тему нещасливого кохання:
§                     «Гордовита пара»
§                     «Дівоче серце»
- історичні оповідання:
§                     «Мартин Гак»
§                     «Брати»
§                     «Січові гості»
- роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад»
- романтично-ідилічне оповідання «Орися»
- інші твори:
§                     «До кобзи»
§                     «Заспів»
§                     «Маруся Богуславка»
§                     «Рідне слово»
§                     «Святиня»
«Чорна рада»
(1857)
Літературний рід: епос.
Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман).
Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.
Головна ідея: утвердження думки про необхідність національної зла­годи українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).
Головні герої твору: наказний гетьман Лівобережжя, переяслав­ський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запо­розької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і доч­ка Леся; Божий Чоловік.
імператор залізних строф, український Одіссей, поет-воїн, «пражанин».
Народився 20 січня 1897р. в м. Архангороді на Херсонщині.
Помер 16 лютого 1968р. по дорозі в театр.
Творчість
- Історіософічність творчості – спроба вмотивувати, пояснити логіку історичних подій, осмислення їх сенсу для України.
- Чітка організація поетичної мови, нагромадження приголосних, сторення ефекту „непісенності”, строгості, суворості.
- Наскрізна ідея української державності
Належав до умовної «Вісниківської квадриги» – Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз, бо друкувались у часописі «Вісник” (квадрига – четвірка коней).
Збірки:
-         1925р. перша збірка «Стилет і стилос»
-         1926р. «Гербарій»
-         1930р. «Земля і залізо»
-         1934р. «Земна Мадонна»
-         1939р. «Перстень Полікрата»
-         1943р. «Вибрані поезії»
-         1951р. «Влада»
-         1953р. поема «П’ята симфнія»
-         1954р. «Поезії»
-         1959р. «Остання весна»
-         1962, 1966рр. «Книга спостережень» у 2-х томах – збірка есеїв
-         1964р. «Серпень»
-         1972р. посмертна збірка – «Перстень і посох»
Стилет  чи  стилос?  —  не  збагнув.  Двояко
Вагаються  трагічні  терези.
Не  кинувши  у  глиб  надійний  якор,
Пливу  й  пливу  повз  береги  краси.  
Там  дивний  ліс  зітхає  ароматом
І  весь  дзвенить  од  гімнів  п’яних  птиць,
Співа  трава,  ніким  ще  не  зім’ята,
І  вабить  сном  солодких  таємниць,  


Там  зачарують  гіпнотичні  кобри
Під  пестощі  золототілих  дів…
А  тут  —  жаха  набряклий  вітром  обрій:
Привабить,  зрадить,  і  віддасть  воді.  
Та  тільки  тут  веселий  галас  бою  — Розгоном  бур  і  божевіллям  хвиль.
Безмежжя!  Зачарований  тобою,
Пливу  в  тебе!  В  твій  п’яний  синій  хміль!  
 Народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця.
Помер 17 лютого 1970 року.
Збірки:
§                          «Батьківщина» (1936)
§                          «Лірика» (1938)
§                          «З книги життя» (1938)
§                          «Народження синів» (1939)
§                          «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940)
§                          «Березень» (1940)
§                          «Зоревідні» (1940)
§                          «Жайворонки» (1940)
§                          «До бою вставайте!» (1941)
§                          «Україно моя!» (1942)
§                          «Понад пожари» (1942)
§                          «Слово о полку» (1943)
§                          «Битва» (1943)
§                          «Полонянка» (1944)
§                          «Ярославна» (1946)
§                          «Що записано мною» (1956) – «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»
§                          «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»
§                          «Полудень віку» (1960) — «Вчителька»
§                          «Листи на світанні» (1961)
§                          «Прозорість» (1962)
§                          «Дорога під яворами» (1964)
§                          «Рута» (1966)
§                          «Синій літопис» (1968)
§                          «Серпень душі моєї» (1970).
Написав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1959), «Абітурієнтка» (1973).
Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962).
Панас Мирний
Справжнє прізвище – Рудченко
(1849-1920)
 Народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.
Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року.
Твори:
- оповідання:
§                     «Лихий попутав»
§                     автобіографічне оповідання «Ганнуся»
§                     цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться»
§                     «Пасічник»
§                     «Яків Бородай»
§                     «Замчище»
§                     «Визвол»
§                     «Морозенко»

- повісті :
§                     «П’яниця»
§                     «Лихі люди»
§                     «Лихо давнє й согочасне»
§                     «Голодна воля»
§                     «За водою»
- романи:
§                     «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
§                     «Повія»
- новела «Лови»
- п’єса «Лимерівна»
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

 (1875)
Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).
Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, до­лі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка.
Головна ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через зло­чин, пролиття крові.
Історія написання роману: Панас Мирний написав нарис «Подоріж-жя від Полтави до Гадячого» із почутої від візника історії про відомого на Полтавщині Василя Гнидку, який зі своїми поплічниками вбив цілу сім’ю; потім на основі нарису створив повість «Чіпка», прототипом яко­го був Василь Гнидка; пізніше до написання роману (розширення повіс­ті) долучився рідний брат Панаса Мирного Іван Білик (псевдонім), в одній із редакцій твір дістав назву «Пропаща сила», а згодом — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головні герої твору: Чіпка Варениченко, його мати Мотря, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко і його дружина Христя; друзі Чіпки — Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружи­на Явдоха й дочка Галя (дружина Чіпки); чиновництво: голова повіту Кряжов, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко; пани Поль­ські, Порох та ін.
Композиція: чотири частини; тридцять розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» че­рез його композиційну складність).

  «Писати треба так, як люди говорять.»
І. Нечуй-Левицький
«Іван Левицький – се великий артист зору, колосальне,
 всеобіймаюче око України.» І. Франко
 Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року. 
«Українське життя – то не початий рудник,  що десь під землею, хоч за його вже бралися  такі високі таланти, як Шевченко…» І. Нечуй-Левицький
Твори:
-         1868 р. «Дві московки»
-         1876р. повість «Микола Джеря»
-         1875р. комедія «На кожум’яках»
-         1875р. історична драма «Маруся Богуславка»
-         1878р. повість «Бурлачка»
-         1879р. повість «Кайдашева сім’я»
-         1881р. «Старосвітські батюшки та матушки»
-         1890р. «Українські гумористи й штукарі»
-         1893р. повість «Над Чорним морем»
-         1907р. «Сучасна часописна мова в Україні»
-         1914р. «Граматика української мови» в 2-х ч.
«Кайдашева сім’я»
  (1879)
Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-побутова повість.
Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Головна ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.
Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (стар­ший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружи­на Лавріна); баба Палажка.
Композиція твору: повість складається з дев’яти частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діа­логи «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв.
Сюжет твору: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одру­ження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) — сва­тання й одруження Карпа (зав’язка) — поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лав­ріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повер­нення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) — сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) — усихання груші (розв’язка).
Олександр Олесь
Справжнє прізвище — Кандиба
(1878-1944)
Символіст
 Народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.
22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.
Основні твори:
§                     збірка «З журбою радість обнялась»
§                     збірка «Княжа Україна»
§                     драматична поема «Ніч на полонині»
§                     драматичний етюд «По дорозі в Казку».
Інші твори:
§                     «Брати-вигнанці, пригадаймо…»
§                     «В болотах жаби рай знайшли…»
§                     «В Вас стільки сонця золотого…»
§                     «В вигнанні дні течуть, як сльози…»
§                     «Зима пройшла, весна минає…»
§                     Зимою
§                     «Золоті хвилини линуть…»
§                     «І ти продався їм, Тичино…» (1928)
§                     «Ні, душу мучити свою…»
§                     «Ні, забуття не дасть мені й сама природа…»
§                     «О правда! Мій народ смішний безкрає…»
§                     «О принесіть як не надію…»
§                     «О слово рідне! Орле скутий!..»
§                     «Одну я любив за веселість…»
§                     «Очі — дві волошки в житі…»
§                     «Хтось постукав в моє серце…»
§                     «Хтось ударив без жалю по серцю моїм…»
§                     Чари ночі
§                     «Чи вгледжу ще свою країну…»
§                     Юнацька пісня
§                     «Я закоханий… Люблю!..»
§                     «Я сонця жду, і сонце зійде…»
§                     «Як любо, як безмежно любо жити…»
§                     «Солов’єва пісня ллється…»
§                     «Сонце на обрії, ранок встає…»
§                     «Тікаю від крові до сонця, квіток…»
§                     «Уймають болі єдині сни…»
Валер’ян Підмогильний  

 (1901-1937) неореаліст
«Місто»
§                          Розстріляне відродження 
§                          Зачинатель молодої української прози

Твори:
-         перше оповідання – «Важке питання»
-         1919р. «Гайдамаки», «Ваня»
-         1920р. перша книга «Твори. Т. 1»
-         1921р. повість «Остап Шаптала»
-         1924р. «Сонце сходить»
-         1925р. оповідання «Син»
-         1927р. збірка «Проблема хліба»
-         1928р. роман «Місто»
-         1930р. роман «Невеличка драма»
-         1933р. оповідання «З життя Будинку»
-         1934р. «Повість без назви..» (незакінчена)
«Місто»
(1927)
Літературний рід: епос.
Жанр: урбаністичний роман.
Тема: підкорення людиною міста.
Головна ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Головні герої: Степан Радченко, Надійка, «мусінька» Тамара Васи­лівна (її чоловік Гнідий і син Максим), Зоська, Рита, Левко, Михайло Світозаров, Вигорський.
Відомий поет, перекладач, фольклорист, мовознавець.
Збірки поезій:
-         1910р. «На білих островах»
-         1918р. «Під осінніми зорями»
-         1922р. «Синя далечінь»
-         1925р. «Поеми»
-         1925р. «Крізь бурю і сніг»
-         1926р. «Тринадцята весна»
-         1929р. «Гомін і відгомін»
-         1927р. переклад поеми Міцкевича «Пан Тадеуш»
-         1932р. «Знак терезів» (перша після ув’язнення)
-         1960р. «Троянди й виноград»
-         1960р. «Далекі небосхили»
-         «Голосіївська осінь»
-         «Зимові записи».
Василь Симоненко
(1935-1963)
Поет-шістдесятник
«витязь молодої української поезії»
 Творчість:
-         перша збірка «Тиша і грім»
-         цикл «Мандрівка по цвинтарю»
-         цикл «Заячий дріб»
-         оповідання «Вино з троянд»
-         оповідання «Кукурікали півні на рушниках»
-         оповідання «Весілля Опанаса Кровки»
-         казка «Подорож у країну Навпаки»
-         казка «Цар Плаксій і Лоскотон»
-         щоденник «Окрайці думок»
-         посмертна збірка «Земне тяжіння»

Твори:
- Сад божественных пісней
- пісні та фабули:
§                          De libertate
§                          Fabula
§                          Fabula de Tantalo
§                          Фабула
§                          Разговор о премудрости
§                          Все лице морщиш, печалей всегда ты
§                          Похвала астрономіи
§                          О delicati blanda etc
§                          In natalem Jesu
§                          Quid est virtus?
§                          Epigramma
§                          In natalem Basilii Tomarae
§                          De umbratica voluptate
- трактати
- діалоги
  Народився на станції Дебальцеве 6 січня 1898р.
У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом.
З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізницi, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу.
Брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.
По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—23) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—25).
Належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Вперше одружився в 1922 році на Вірі Каперівні Берзіній. Від першого шлюбу в нього було двоє синів.
Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. В них народився син Володимир. У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану.
У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією.
В 1951 він знову зазнав обвинувачення у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну».
Помер 8 січня 1965 року.
Василь Стус
(1938-1985)
поет-шістдесятник
 Народився 6 січня 1938р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині.
Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті.
Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті.
У 1959р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета.
З 1961р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі.
У 1963р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві.
Бере участь у роботі Клубу творчої молоді.
За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури.
Відтоді не надрукували жодного рядка.
У 1965р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро.
У 1970р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві.
У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева».
У 1972р. разом з іншими укр. поетам  його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання.
Після повернення відмовився від радянського громадянства.
У 1979р. повертається та працює у Києві.
У 1980р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання.
28 серпня 1985р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування.
У ніч із 3 на 4 вересня 1985р. помер.
Творчість:
-         збірка «Круговерть»
-         збірка «Зимові дерева»
-         збірка «Веселий цвинтар»
-         збірка «Палімпсести»
-         збірка «Свіча в свічаді»
-         збірка «Птах душі»
-         збірка «Дорогаболю»
Василь Стефаник
(1871-1936)
Майстер психологічної новели
«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина.»
Народився 14 травня 1871 року в селі Русів Івано-Франківської області в сім’ї заможного селянина.
У 1880 р. батько віддав до другого класу початкової школи в Снятині.
Навчався у Снятинській міській школі, потім у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі.
Поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув університет.
У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак мав трьох синів.
У 1910 р. перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя.
Перші літературні спроби припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського села.
Засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, 1908–1918 працює послом австрійського парламенту.
1916 Стефаник повертається до літературної творчості, яка триває до 1933.
Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції.
Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано, представляючи як прихильника радянського ладу.
Помер 7 грудня 1936 року.
Твори :
§                     MORITURI
§                     Амбіції
§                     Ангел
§                     Вечірня година
§                     Вовчиця
§                     Воєнні школи
§                     Гріх
§                     Давня мелодія
§                     Діти
§                     Діточа пригода
§                     Дорога
§                     Засідання
§                     Злодій
§                     Камінний хрест
§                     Катруся
§                     Кленові листки
§                     Лан
§                     Майстер
§                     Марія
§                     Межа
§                     Новина
§                     Осінь
§                     Підпис
§                     Побожна
§                     Портрет
§                     Похорон
§                     Санчата
§                     Скін
§                     Сон
§                     Стратився
§                     Суд
§                     Такий панок
§                     У нас все свято
§                     Шкільник
§                     Шкода
«Камінний хрест»
 (1900)
Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела (студія, тобто художнє дослідження ду­ші головного героя).
Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Ка­нади).
Головна ідея: єдність селянина з рідною землею. Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Ми­хайло, селяни.
Сюжет і композиція: твір складається із семи розділів, сюжет як та­кий відсутній: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).
Поет світового масштабу; 
дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа; 
хліборобський (селянський) Орфей; 
бард Центральної Ради.
Народився в с. Піски Чернігівської області в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін. 
Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією. 
Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом).
Працював у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).
Міністр освіти УРСР (1943–1948). Лауреат Сталінської премії (1941). Голова Верховної Ради (1953-1956). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967). 
Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р.
У 1911 р. після прослухання вірша Тичини «Розкажи, розкажи мені, поле..» Коцюбинський заявив: «Серед нас справжній поет».
Вірші:
§                                 1912 р. «Ви знаєте, як липа шелестить»
§                                 1914 р. «Арфами, арфами»
§                                 1915 р. «О, панно Інно..»
§                                 1918 р. «Золотий гімн»
§                                 1918 р. «Пам’яті 30» (присвячений бою під Крутами)
§                                 1919 р. «Революційний гімн»
§                                 1933 р. «Партія веде»
З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.
Збірки:
§                                 1918 р. «Сонячні кларнети»
§                                 1920 р. «Плуг»
§                                 1920 р. «Замість сонетів і октав»
§                                 1921 р. «В космічному оркестрі»
§                                 1924 р. «Вітер з України»
Створив унікальний кларнестичний стиль.
Григір Тютюнник
(1931-1980)
 Народився 5 грудня 1931р. у с. Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра.
У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся.
Учився виключно російською мовою.
Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували.
Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки.
За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії.
Згодом повертається на Донбас, де береться за самоосвіту.
Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету.
Важко переніс у 1961р. смерть брата, Григорія Тютюнника.
Непросто було запальному Григору стримувати себе в такий бурхливий час.
У 1961р. журнал «Крестьянка» друкує оповідання «В сумерки», написане російською.
У 1963р. у Києві працював у газеті «Літературна Україна», у сценарній майстерні кіностудії ім. Довженка.
У 1966р. надруковано першу книжку «Зав’язь».
У 1970-х друкуються його твори.
У 1980р. присуджено літературну премію ім. Лесі Українки.
7 березня 1980р. заподіяв собі смерть.
Творчість:
-         1961р.оповідання «В сумерках»
-         1966р. книга «Зав’язь»
-         1969р. книга «Деревій
-         книга «Батьківські пороги»
-         книга «Крайнебо»
-         книга «Коріння»
-         повість «Климко»
-         повість «Вогник далеко в степу»
-         збірка оповідань «Ласочка» та ін.
-         новела «Три зозулі з поклоном»
«Три зозулі з поклоном»

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію не­щасливого кохання.
Головна ідея: возвеличення любові як високої християнської ціннос­ті, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.
Головні герої: оповідач, його батьки — Михайло й Соня; Марфа Яр-кова, поштар — дядько Левко.
Сюжет: заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михай­ла, який має сина. Історію цього кохання синові (оповідачеві новели) розповідає мати Софія. Михайло засланий до Сибіру, звідки він ніколи вже не повернеться, від нього раз на місяць надходять листи дружині Соні; прихід їх інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоно­ша дає пригорнути листи до грудей і «подержати». Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.
Леся Українка
Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач
(1871-1913)
 Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.
Вчилася у приватних учителів.У 6 років почала вчитися вишивати.
6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.
Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.
У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».
Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.
Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.
Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.
Збірки:
§                          «На крилах пісень» (1893)
§                          «Думи і мрії» (1899)
§                          «Відгуки» (1902)
Інші твори:
§                          перший вірш «Надія» (1880)
§                          вірші «Конвалія» і «Сафо»
§                          поезія «Contra spem spero!» (1890)
§                          драма «Блакитна троянда» (1896)
§                          драматичну поему «Одержима» (1901)
§                          драматична поемі «Кассандра» (1907)
§                          драма «Руфін і Прісцілла»
§                          драматична поема «Бояриня»
§                          поема «Оргія»
§                          драма «Камінний господар»
§                          драма «Лісова пісня»
§                          оповідання «Така її доля»і «Святий вечір»
§                          казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик»
§                          повісті «Жаль» і «Приязнь»
§                          передсмертна повість «Екбаль Ганем»
«Лісова пісня»
  (1911)
Літературний рід: драма.
Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).
Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.
Головна ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щас­тя, незбагненної сили великого кохання.
Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.
напівлегендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини
За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім’ї козацького сотника Гордія.
Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір’ю у Полтаві.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць.
Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».
Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).
Пісні:
§                          «Віють вітри»
§                          «Ой не ходи, Грицю»
§                          «Грицю, Грицю, до роботи»
§                          «Сидить голуб на березі»
§                          «За світ встали козаченьки» (Засвистали козаченьки)
§                          «Котилися вози з гори»
§                          «Ішов Милий Горонькою»
Микола Фітільов (Хвильовий – псевдонім) 

 (1893-1933) романтик
«Я (Романтика)»
Трагічний адепт революції
  «Я належу до того художнього напрямку, який зараз не в моді, – я…романтик!
Саме звідси йде розхристаність і зворушливість шукання самого себе.»
Народився 19 грудня 1893 р. в с. Тростянці в родині вчителів.
Навчався в Охтирській гімназії, але атестата не одержав за пропаганду української мови.
1914-1917 р. – на фронті.
У 1919 р. став членом КП(б)У.
Працював у журналі та видавництві «Червоний шлях».
Стає співзасновником «Гарту», а потім ВАПЛІТЕ, яку очолив.
У 1927 р. вийшов з ВАПЛІТЕ разом з Яловим і Досвітнім, щоб врятувати спілку.
13 травня 1933 р. застрелився у відгук на арешт Ялового:
«Арешт Ялового – розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію, за генерацію Ялового перш за все відповідаю я. Як я люблю життя – ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, я я був закоханий у це число?
Страшно боляче.
Хай живе комунізм! Хай живе соц. будівництво! Хай живе компартія!»
У розпалі літературної дискусії (1925-1928 рр.), яку розпочав М. Хвильовий, з’являються цикли памфлетів:
1) «Про сатану в бочці або про графоманів, спекулянтів та інші просвіти».
2) «Камо грядеши»(куди йдеш).
3) «Думки проти течії».
4) «Апологети писаризму».
Збірки:
-         1921р. «Молодість» – перша поетична збірка
-         1922р. «Досвітні симфонії» – поезії
-         1931р. «Старі поезії» (вибране) – поезії
-         1923р. «Сині етюди» – перша збірка оповідань
-         1924р. «Осінь»
Деякі твори:
-         1923р. новела «Наречений»
-         1924р. новела «Я(Романтика)»
-         1924 р. «Повість про санаторійну зону»
-         1927р. оповідання «Мати»
-         1927р. роман «Вальдешнепи»
-         1928р. повість «Сентиментальна історія»
-         1929р. повість «Іван Іванович»
Я(Романтика)
Жанр: новела.
Тема: протистояння добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність.
Головна ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та засо­бами їх досягнення; розвінчання й засудження революційного фанатизму.
Головні герої твору: «Я» — главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша, мати «Я».
Місце дії: «Помешкання наше – фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки. Тут засідає садизм».

Іван Франко
(1856-1916)
 Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в Східній Галичині в родині селянина-коваля.
Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867).
У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію.
Восени 1875 р. став студентом філософського факультету Львівського університету.
Перші літературні твори — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг».
Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства.
У 1880 р. вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади.
У 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло».
В травні 1886 р. взяв з Ольгою Хоружинською шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана.
У 1888 р. деякий час працював у часописі «Правда».
Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника.
У 1890 р. за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії.
З 1908 р. стан здоров’я значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя.
Помер 28 травня 1916  р. у Львові.
Збірки:
-         «В поті чола» (1890)
-         «Зів’яле листя» (1896)
-         «Мій Ізмарагд» (1897)
-         «Галицькі образки» (1897)
-         «Смерть Каїна» (1889)
-         «Іван Вишенський» (1900)
-         «Із днів журби» (1900)
-         «Semper tiro» (1906)
-         «Давнє і нове» (1911)
Твори:
-         поема «Мойсей» (1905)
-         повість «Boa constrictor» (1878)
-         соціальний роман «Борислав сміється» (1882)
-         історичну повість «Захар Беркут» (1882)
-         дитячий твір «Лис Микита» (1890)
-         роман «Для домашнього вогнища» (1892)
-         соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893)
-         дитячий твір «Абу-Касимові капці» (1895)
-         роман «Основи суспільности» (1895)
-         роман «Перехресні стежки» (1899–1900 рр.)
-         та інші.

«Мойсей»
 (1905)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» — так визначає тему сам автор і далі наголошує: «ця тема в та­кій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім опові­данні».
Головна ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея — Датан і Авірон; де­мон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і двадцяти пісень.
Тарас Шевченко
(1814-1861)
 Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині.
Дитячі роки проходять у селі Керелівка.
Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка.
Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва.
Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.
1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану.
Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.
Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.
Незабаром став студентом Академії мистецтв.
Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».
25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.
В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.
У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.
31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.
Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку.
У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.
Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга.
Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
Звільнено з заслання у 1857 р.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга.
Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер.
 Творчість:
§                          балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841)
§                          вірш «Думи мої, думи мої»
§                          поезія «До Основ’яненка»
§                          «Тарасова ніч» (1838)
§                          «Іван Підкова» (1839)
§                          «Гайдамаки» (1841)
§                          «Гамалія» (1842)
§                          поема «Катерина»
§                          драма «Назар Стодоля»
§                          поема «Розрита могила» (1843)
§                          поема «Чигрине, Чигрине» (1844)
§                          поема «Сон» («У всякого своя доля») (1844)
§                          поема-містерія «Великий льох»
§                          поема «Кавказ»
§                          поема «І мертвим, і живим…»
§                          вірш «Холодний Яр»
§                          цикл «Давидові псалми»
§                          цикл «Три літа»( завершується «Заповітом»)
§                          вірш «Садок вишневий коло хати…»
§                          «Мені однаково»
§                          поема «Сова» (1844)
§                          поема «Наймичка» (1845)
§                          цикл «В казематі»
§                          поема «Неофіти»
§                          та інші.
«Гайдамаки»
 (1841)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціаль­на; перший український історичний роман у віршах).
Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського па­нування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Головні ідеї твору: необхідність перегорнути трагічну сторінку істо­рії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських наро­дів; усвідомлення того, що здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між на-родами-сусідами, історичного примирення народів; складність історич­ної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визво­лення; «крила» особи в злитості її боротьби з боротьбою свого народу.
Композиція і сюжет твору: 2 вступи, 10 розділів, епілог; відсутність розв’язки.

«Катерина»
  (1839)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: соціально-побутова поема.
Провідний мотив: зображення трагічної долі жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві.
Головні герої: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван.
Сюжет твору: кохання Катрі з офіцером — від’їзд москаля — наро­дження нешлюбного сина — вигнання батьками дочки з дому — поневі­ряння Катрі на чужині — зустріч із москалем Іваном — самогубство ге­роїні (в епілозі — сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком).
«Кавказ»
  (1845)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»
Тема: зображення загарбницької політики російського самодер­жавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для бороть­би проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоле­ним, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).
Народився 27 серпня 1902р. в с. Майєровому у заможній селянській родині.
Вчився у Єлизаветградському реальному училищі
У 1922р. оселився в Києві та поступив на електротехнічний факультет Політехнічного інституту.
1 травня 1922р. в газеті «Пролетарська правда» надрукований перший вірш «Море» (за підписом Георгій Ней).
1924р. – кореспондент газети «Більшовик»
Переїжджає до Харкова, де стає редактором ВУФКУ.
У 1926р. з’являється фільм «Гамбург» за сценарієм Яновського.
Переїжджає до Одеси і знову до Харкова.
Таврують як «націоналіста», через що пише роман-вибачення «Вершники».
За роман «Мир» знову звинувачують у націоналізмі та звільнюють з посади редактора.
16 лютого 1954р. прем’єра п’єси «Дочка прокурора»
25 лютого 1954р. помирає.
Твори:
-         1922р. перший вірш «Море»
-         1924р. поезія «Дзвін»
-         1925р. книжка оповідань «Мамутові бивні»
-         1927р. новела «Поворот»
-         1927р. повість «Байгород»
-         1928р. поезія «Прекрасна УТ»(Україна трудова)
-         1928р. роман «Майстер корабля»
-         1930р. роман «Чотири шаблі»
-         1935р. роман у новелах «Вершники» (роман-вибачення)
-         п’єса «Дума про Британку»
-         1940р. збірка оповідань «Короткі історії»
-         1946р. роман «Жива вода»
«Подвійне коло» (1935)

 З роману «Вершники»
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадян­ської війни 1919 р.
Головна ідея: засудження братовбивства й недотримання закону на­родної моралі «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» — протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
Головні герої: брати Половці — денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний коман­дир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.
Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 р.: перша сце­на — Оверко вбиває Андрія; друга сцена — від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена — самогубство Панаса після програного бою з Іваном.
«Шаланда в морі» (1935)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.
Головна ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуман­них основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.
Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.
Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але на­магається врятувати не себе, — артільну шаланду. З берега його майже не видно, допомогти йому ніяк. Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з на­дією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха дивиться й боїться роздивитися. І ось вона почула голос свого змученого крижаними хвилями чоловіка. Му­сій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя По­ловців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.
«Слово про похід Ігорів»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість).
Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р.
Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів.
Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.
Сюжет: похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.
Місце розгортання подій у творах. 6
Літературні організації 20-х років. 8
Еміграція. 9
Шістдесятники. 9
Сучасні літературні організації 9
Псевдоніми. 10
Роди літератури. 10
Богдан-Ігор Васильович Антонич. 14
Іван Багряний. 14
«Тигролови». 15
Володимир Винниченко. 16
Марко Вовчок. 17
Микола Вороний. 18
«Блакитна Панна». 19
Олесь Гончар. 19
Олександр Довженко. 20
«Україна в огні». 21
Іван Драч. 21
Іван Карпенко-Карий. 22
«Мартин Боруля». 23
Григорій Квітка-Основ’яненко. 23
«Маруся». 24
Ольга Кобилянська. 24
Ліна Костенко. 25
«Маруся Чурай». 26
Іван Котляревський. 26
«Наталка Полтавка». 27
Михайло Коцюбинський. 27
Микола Гурович Куліш.. 28
«Мина Мазайло». 28
Пантелеймон Куліш.. 29
«Чорна рада». 30
Євген Маланюк. 31
Андрій Малишко. 32
Панас Мирний. 32
Іван Нечуй-Левицький. 34
«Кайдашева сім’я». 34
Олександр Олесь. 35
Валер’ян Підмогильний. 36
Максим Тадейович Рильський. 37
Василь Симоненко. 37
Григорій Сковорода. 38
Володимир Сосюра. 38
Василь Стус. 39
Василь Стефаник. 40
«Камінний хрест». 41
Павло Григорович Тичина. 42
Григір Тютюнник. 43
«Три зозулі з поклоном». 44
Леся Українка. 44
«Лісова пісня». 45
Маруся Чурай. 46
Я(Романтика) 48
Іван Франко. 48
«Мойсей». 50
Тарас Шевченко. 50
«Гайдамаки». 52
«Катерина». 53
«Кавказ». 53
Юрій Іванович Яновський. 53
«Подвійне коло» (1935) 54
«Шаланда в морі» (1935) 55

«Слово про похід Ігорів». 55

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Сообщения (Atom)